Хоч як би гірко не було це визнавати, та багато сучасних дітей піддаються постійній психологічній нарузі з боку найближчих та відповідальних за них людей: батьків, братів/сестер, бабусь/дідусів, опікунів тощо. Замість необхідних розуміння, підтримки, та відчуття безпеки в рідному домі вони регулярно отримують образи, знецінення, деструктивну критику та осуд, що виливаються в важкі психотравми.
Так, кожен четвертий український підліток (25,4%) зазнавав емоційного насильства впродовж життя, причому дівчата – частіше за юнаків (27,6% та 23,2% відповідно), свідчить дослідження UNICEF.
При цьому, відповідно до результатів дослідження американських соціальних психологів, підлітки, над якими близькі знущаються психологічно, страждають від депресії, психічних розладів та зловживають психоактивними речовинами навіть частіше, ніж ті, на кого «лише» підіймають руку.
Про те, як підліткові захистити себе в атмосфері сімейного психологічного насилля розповідає практичний психолог та експертка проєкту SupportME Ольга Шевніна.
Що таке «психологічне насилля» над підлітком у сім’ї?
Це зверхня, ворожа форма поведінки значимого дорослого (батька/матері/опікуна) відносно підлітка, який від нього так чи інакше залежить. Така поведінка зумовлює несприятливу психологічну атмосферу для життя та гармонійного розвитку дитини.
Оскільки такі взаємини, попри значну травматизацію психіки підлітка, не залишають на його тілі характерних ознак (синців та саден), то виявити їх та притягнути винуватця до відповідальності набагато складніше, а часто й неможливо.
Подібні скарги дитини вчителям/тренерам/друзям та родичам, яким вона довіряє, психологічний насильник зазвичай заперечує та спростовує. Він називає їх перебільшенням, брехнею чи проявами вікового бунтарства з боку підопічного.
Підлітки, які зазнали психологічного насильства, намагаються якомога рідше бувати вдома та якомога менше залежати економічно від батьків-кривдників. Але, оскільки більшість з дітей – неповнолітні й нездатні забезпечити себе самостійно, вони змушені повертатися й терпіти далі.
На жаль, плата за це дуже велика, адже психологічне насильство в дитячому й підлітковому віці завдає неабиякої шкоди:
- Формує неадекватну (занижену) самооцінку на значну частину життя, до її цілеспрямованого припрацювання з психологом.
- «Програмує» людину на саморуйнівну поведінку, що поступово позначається на її здоров’ї, самопочутті та самореалізації у ключових сферах.
Які основні прояви психологічного насилля?
- крики, обзивання, приниження, знецінення будь-яких проявів вашої індивідуальності;
- нав’язування почуття сорому й провини, примушування просити пробачення (навіть на колінах) за будь-яку провину чи без неї;
- повний контроль над життям підлітка, жорсткі обмеження його в праві вибору захоплень, друзів, одягу, їжі тощо, нав’язливе переконання в тому, що підліток сам не здатен нічого путнього ні обрати, ні зробити;
- образлива «їдка» критика, порівняння з іншими дітьми, дорікання у незалежних від вас речах;
- ігнорування чи мовчання, як спосіб покарати за неналежну поведінку;
- навіювання підліткові, що він сам «заробляє» таке ставлення і зняття з себе відповідальності за таке поводження з ним;
- ізолювання підлітка від спілкування з однолітками й усіма дружно налаштованими до нього людьми, «домашній арешт».
Як підліткові захиститися від домашнього психологічного насилля?
Що раніше, прийміть до уваги 4 ключових факти:
- Жодного «сама/сам винна/винний»!
Людина не заслуговує на психологічне насилля. Женіть від себе подібні навіювання з боку домашніх аб’юзерів та старайтеся захищати себе від їхнього деструктивного впливу (як саме – читайте нижче). - Жодного «ти нічого не зможеш і ніхто тебе не полюбить»!
Сприймайте, як передчасну підказку з дорослого життя: ви все обов’язково зможете, якщо ставитимете реально важливі для себе цілі й наполегливо до них рухатиметеся; вас обов’язково приймуть і полюблять свої (за цінностями) люди – якщо ви збережете себе, любитимете й підтримуватимете зараз і в майбутньому. - Ми не здатні заслужити любов чи змусити любити нас тих людей, які нас апріорі не люблять та чинять відносно нас психологічне насилля.
Навіть, якщо це батьки. На жаль, так трапляється. На щастя, ми можемо навчитися любити себе самі та будувати відносини з тими, хто захоче і зможе нас любити. - Буває так, що людина не усвідомлює й не приймає доводів, що у взаєминах із вами вона є психологічним насильником.
Це особливості її світосприйняття, невігластво або захисна реакція. Це краще прийняти й не мучитися питаннями: «Ну, чому вона така? Чому не розуміє?»
! Припиняйте спроби переконувати чи загострювати ситуацію, вчіться гнучкості мислення та мистецтву підігравати. Це покращить психологічну атмосферу, в якій ви живете, і дозволить з мінімальною долею травматизації дочекатися можливості переїхати й жити самостійно.
Коли батьки починають на вас кричати, стримуйте себе, щоб не кричати у відповідь. Адже підвищення тону переважно тільки ще дужче дратує агресора і його нападки можуть дійти до рукоприкладства (навіть, якщо цього раніше не ставалося).
Якщо батьки обзивають вас, не обзивайте їх у відповідь. Адже в багатьох випадках агресивні мами й тати вважають себе буквально «творцями та власниками» своїх дітей і за подібну відповідь можуть або вигадати вам якесь жорстоке покарання-позбавлення, або одразу завдати фізичної шкоди.
В обох цих випадках подумки промовте до себе:
«Він/вона кричить, бо він/вона слабка і йому/їй зараз, вочевидь, важче, ніж мені. Я не впущу в себе ці слова й не реагуватиму агресивно, щоб не підкидати дрів до багаття. Я знаю, який я насправді і жодні його/її образи в подібному форматі не проникнуть у мене й не змінять моєї думки про себе».
Постарайтеся створити певну психологічну дистанцію між собою та батьками. Але попередьте про неї та спробуйте домовитися, наприклад:
«Тату, кожного разу, коли я за тих чи інших обставин змушую тебе нервувати, мені дуже совісно і я переживаю за твоє здоров’я. Я намагаюся запобігати цьому, але в мене поки не завжди виходить. Тому, якщо ти не проти, в разі виникнення схожої ситуації в майбутньому, прошу тебе зрозуміти – я йду до своєї кімнати не тому, що не поважаю тебе чи не хочу спілкуватися. А для того, щоб дати тобі змогу заспокоїтися, а собі – переосмислити ситуацію й потім спокійно обговорити її з тобою та вибачитися, якщо я винен».
І, враховуючи реакцію, або спокійно підіть до своєї кімнати, або з винуватим виглядом мовчки дочекайтеся, доки інтерес агресора до вас згасне та йдіть уже тоді.
Коли батьки в доброму гуморі, спробуйте обговорити з ними атмосферу у ваших стосунках та домовитися про якийсь компроміс.
Наприклад, можна почати розмову з того, що ви вдячні їм за все хороше, чому вони вас навчили. Сказати, що вам важливо (навіть, якщо це не так), що вони думають, і останнє чого б ви хотіли – засмучувати їх. Тому ви постійно стараєтеся бути кращою версією себе для них. Але, якщо ви поки що з цим не справляєтеся, то не тому, що не хочете, а тому, що вам бракує досвіду.
Попросіть батьків бути більш поблажливими та терплячими до вас, спокійно проговорювати своє невдоволення з вами, щоб ви розуміли, над чому в собі варто працювати далі.
Фіксуйте для себе, які слова/вчинки зазвичай дратують та злять ваших батьків і намагайтеся їх уникати. Наприклад, якщо мама/тато завжди знецінює ваші успіхи, взагалі їй/йому про них не розповідайте. Діліться краще з тими, хто вас завжди підтримує.
Оберіть для себе безпечне місце для відновлення сил. Це може бути будь-яке спокійне місце, де ви зможете розслабитися й зібратися з думками. Обміркуйте план дій на випадок раптового переходу психологічного насилля вашого кривдника у фізичне. Подумайте, до кого ви б звернулися за допомогою, які речі й документи узяли б, які докази надали б (за можливості – аудіозапис сварки, фото, відео).
Більше займайтеся тим, що у вас добре виходить, і в чому ви собі подобаєтеся. В тому ваше джерело сили і натхнення. Наприклад, це можуть бути танці, вокал, гімнастика, певний вид єдиноборства тощо. Гуртуйтеся за інтересами з позитивними та дружно налаштованими людьми. Не соромтеся ділитися з ними тим, що змушені переживати вдома, й отримувати підтримку.
Пробуйте різні техніки подолання стресу й намагайтеся знайти свою. Це можуть бути вправи з йоги, дихальні техніки чи навіть звичайні медитації. Будь-яка з них у момент сильних негативних емоцій буде вигіднішою для вас, ніж прокручування образи в голові, «проковтування» її чи агресія у відповідь.
Якщо ви нарешті переїхали від аб’юзивних батьків, а вони намагаються продовжувати психологічне насилля на відстані, попередьте їх, що кожного разу, коли в слухавці починатимуться образи, крики, звинувачення тощо, ви закінчуватимете розмову і знову зателефонуєте не раніше, ніж за тиждень.
Впевнено відстоюйте особисті кордони у цих взаєминах, і не почувайтеся винними, якщо батько/мати звинувачують вас за це та намагаються знову затягнути у старий сценарій «тиран-жертва».
Куди підліткові звертатися у випадку психологічного насилля?
Не соромтеся звертатися по допомогу та ділитися своїми переживаннями, навіть, якщо насильник регулярно переконує вас, що «вам ніхто не повірить і всім начхати на ваші проблеми».
Якщо відносно вас чиниться психологічне насилля, ви можете:
- написати в дірект на сторінці SupportME в інстаграмі або в онлайн-чат на нашому порталі, щоб отримати консультацію та рекомендації стосовно подальших дій;
- зателефонувати на Національну гарячу лінію для дітей та молоді за телефоном 0 800 500 225;
- зателефонувати в поліцію за номером: 102 (у випадку загрози вашому життю та здоров’ю).
Бережіть себе й пам’ятайте, що ви варті безумовної любові, розуміння та психологічного комфорту!